І моліться, щоб зник той пекельний туман...(с переводом на рус.яз.)

[Георгий. 1205]

«Я вмер на Донбасі».

Ян Таксюр. Вірш «Напис на солдатській могилі»

 

НАПИС НА СОЛДАТСЬКІЙ МОГИЛІ

Тут лежу у землі, мені двадцять було,
Я – сержант, з Ірпеня, звали Вася.
Ми стріляли крізь дим, все ревло і гуло,
Ну, а потім я вмер. На Донбасі.

 

Пам’ятаю рибалку, в саду солов’ї
І як мама будила уранці.
Тільки маму пригадую, очі її,
І ще хлопця одного в Слов’янську.

 

Був той хлопець високим, білявим, худим.
І навіщо він вибіг з підвалу?
Тільки влучив снаряд, був старим його дім,
І ні дому, ні хлопця не стало.

 

Я впізнав той будинок без даху й стіни,
Як у місто зайшла наша рота.
І хлопчина той мертвий лежав на спині,
Трошки крові текло в нього з рота.

 

Черевики, як в мене, один впав з ноги.
На цю стрижку і в нас була мода.
І хоч нам говорили, що скрізь вороги?
Того хлопця було мені шкода.

 

Потім вибух, і ще. Рідна ж мати моя!
Затремтіла невидима сила.
І той дім, що як привид без даху стояв,
Раптом впав. І мене задавило.

 

Так лежали ми вдвох, розділивши біду,
На землі, що звалась Україна.
Було важко мені, тільки…бачу в саду
Божу Матір і Божого Сина.

 

Матір Божа молилась до Сина Свого,
Землю нашу позбавити муки.
Вбитий хлопець був поруч, і крові його
Мені впало три краплі на руки.

 

І Господь подивився з любов’ю Отця,
Не суддею суворим, не катом.
І розвіявсь туман. Я збагнув до кінця:
Значить, брата я вбив, значить, брата…

 

Я лежу під землею і бачу свій край –
Річка, поле, просте і кохане.
Люба мамо, простіть, загубив я свій рай,
Мов отрути хтось дав чи дурману.

 

Мамо, рідна, благаю, ідіть та знайдіть,
Де тепер мого брата могила,
І моліть кожен день, кожен час, кожну мить
Його матір, щоб мене простила.

 

Бо коли запече кров із братових ран,
То не бачу я Божого Сина.
І моліться, щоб зник той пекельний туман,
Що на землю упав України.
10.10.2018

 

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Перевод на русский.

 

«Я умер на Донбассе». 

Ян Таксюр. Стихотворение «Надпись на солдатской могиле»

Скрытый текст

 

НАДПИСЬ НА СОЛДАТСКОЙ МОГИЛЕ

Здесь лежу в земле, мне было двадцать,
Я-сержант, из Ирпеня, звали Вася.
Мы стреляли сквозь дым, все ревело и гудело,
Ну, а потом я умер. На Донбассе.

 

Помню рыбалку, в саду соловьи
И как мама будила утром.
Только маму помню, глаза ее,
И еще парня одного в Славянске.

 

Был тот парень высоким, белокурым, худым.
И зачем он выбежал из подвала?
Только попал снаряд, был старым его дом,
И ни дома, ни парня не стало.

 

Я узнал тот дом без крыши и стены,
Как в город зашла наша рота.
И парень тот мертв лежал на спине,
Немножко крови текло у него изо рта.

 

Ботинки, как у меня, один упал с ноги.
На эту стрижку и у нас была мода.
И хоть нам говорили, что везде враги?
Того парня было мне жаль.

 

Потом взрыв, и еще. Родная же мать моя!
Задрожала невидимая сила.
И тот дом, как призрак без крыши стоял,
Вдруг упал. И меня задавило.

 

Так лежали мы вдвоем, разделив беду,
На земле, которая называлась Украина.
Было трудно мне, только...вижу в саду
Божью Матерь и Божьего Сына.

 

Матерь Божья молилась к сыну своему,
Землю нашу лишить муки.
Убитый парень был рядом, и крови его
Мне упало три капли на руки.

 

И Господь посмотрел с любовью Отца,
Не судьей суровым, не палачом.
И развеялся туман. Я понял до конца:
Значит, брата я убил, значит, брата…

 

Я лежу под землей и вижу свой край –
Река, поле, простое и любимое.
Дорогая мама, простите, потерял я свой рай,
Как яда кто-то дал или дурману.

 

Мама, родная, умоляю, идите и найдите,
Где теперь моего брата могила,
И молите каждый день, каждое время, каждое мгновение
Его мать, чтобы меня простила.

 

Ибо когда запечет кровь из братских ран,
То не вижу я Божьего Сына.
И молитесь, чтобы исчез тот адский туман,
Что на землю упал Украины.
10.10.2018

 

 

 

Edited November 2, 2018 by Георгиев

[LarisaOptina 1578]

Метко